АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

З історії теорії правової держави

Читайте также:
  1. А. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
  2. Актуальні проблеми кримінально-правової кваліфікації
  3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
  4. АРХІВИ ТА АРХІВНА СПРАВА ДОБИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ І ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1917-1920 РР.)
  5. Б. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА
  6. БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ
  7. Боротьба за воз’эднання Украънської козацької держави (1663-1676рр.)
  8. Види господарсько-правової відповідальності.
  9. Визнання , теорії та критерії держав
  10. Виникнення і розвиток теорії модернізації
  11. Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
  12. Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади.

 

Термін «правова держава» на першийпогляд видається тавтологічним (як, скажімо, вислови «холодний лід» чи «гарячий вогонь»), оскільки будь-яка держава може вважатися правовою з огляду на наявність у ній законів, певної системи права. Однак у зазначеному контексті термін «правова» має дещо інше значення, ніж «законна», яке грунтується на- тому, що не все законне є правовим і не всяка держава з наявною у ній системою законів є правовою. Сенс ідеї правової держави, яка лежить в основі відповідної теорії, полягає в тому, щоб зв´язати політичну владу, державу правом, підпорядкувати її дії закону. Пошуки принципів, форм і механізмів для встановлення належних взаємозалежностей та узгодженої взаємодії державної влади і права розпочалися ще в глибоку давнину.

Ідея необхідності дотримання законів у державному управлінні знайшла свій усебічний розвиток, зокрема, у Стародавньому Китаї у вченні, яке дістало назву «легізм» (від лат. legis — закон). Найвідоміший теоретик легізму Шан Ян доводив, що організація державного управління має грунтуватися на основі єдиних, чітко визначених законів, що спираються на суворі покарання. Закони, а не особисті бажання, не свавілля правителів повинні лежати в основі державного управління. Легісти вважали, що взаємовідносини між державною владою і населенням є за своєю природою антагоністичними, і тримати маси в покорі можна лише за допомогою жорстоких законів.

Принципово інакше розуміли роль закону в державному управлінні античні філософи. Так, Сократ прагнув обгрунтувати раціональну, розумну природу моральних, політичних і правових явищ, вважаючи розумне, справедливе і законне тотожним. Він наголошував, що збіг законного і справедливого є бажаним, розумним станом речей, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу потрібно неухильно дотримуватися законів. Непорушність законів, підпорядкування всіх, у тому числі правителів, законам є основою нормального функціонування держави, її благополуччя.

Особливе місце закону відводив у своїй концепції ідеальної держави Платон. Його ідеальна держава — це справедливе, засноване на законах, правління кращих. «Я бачу близьку загибель тієї держави, — говорив Платон, — де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. Там же, де закон — володар над правителями, а вони — його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги»2. Велику увагу розмежуванню законних (правильних) і незаконних (неправильних) форм правління приділяв Арістотель. Він, зокрема, зазначав, що там, де відсутня влада закону, немає і державного ладу. Закон має панувати над усім.

В епоху середньовіччя ідея верховенства права як регулятора суспільних відносин обґрунтовувалася тезою про божественне походження норм закону. Ідеї необхідності підпорядкування державної влади божественним законам обстоювали, зокрема, Аврелій Августин і Фома Аквінський. Справедливим вони вважали закон, що існує в силу волі Божої. Перед законом усі мають бути рівними як «раби Божі».

Таким чином, ще у Стародавньому світі проблема законності державного правління перебувала в центрі політичної думки. Однак у вирішенні цієї проблеми мислителі Стародавнього світу, як і середньовіччя, не розрізняли суспільство й державу, не порушували питання про відносини між ними, про джерела права і якість самих законів, їх відповідність вимогам гуманізму і справедливості.

Новий етап у розвитку ідеї правової держави започаткували мислителі Нового часу — Г. Гроцій, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Мон-теск´є, які були виразниками інтересів буржуазії. У цей час буржуазія вимагала ліквідації станового ладу і встановлення юридичної рівності, забезпечення свободи й безпеки особи та приватної власності шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій. У боротьбі проти абсолютної монархії, дворянства і церкви ідеологи буржуазії прагнули відокремити питання політики, держави і права від релігії. З цією метою вони зверталися до ідей природного права й договірного походження держави.

Згідно з теорією природного права держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають «природне право», до якого належать передусім право на життя, свободу і володіння власністю, які не можуть бути відчужені ні на чию користь. Приписам природного права повинно відповідати «позитивне право» — закони, встановлені державою. Дж. Локк, зокрема, вбачав у законі першу державотворчу ознаку. Під законом він розумів не будь-який припис держави, а лише той її акт, що вказує громадянинові таку поведінку, яка відповідає його власним інтересам і слугує загальному благу. Закони лише тоді сприяють досягненню головної мети держави — забезпечення загального блага, коли їх усі знають і всі виконують. Реалізація головної мети політичного співтовариства, забезпечення свободи й дотримання законності вимагають розмежування владних повноважень держави і поділу їх між різними державними органами.

У політичних поглядах Дж. Локка були закладені основи теорії правової держави. До таких основ слід віднести насамперед твердження про те, що державне правління повинно не лише грунтуватися на законі, а й обмежуватись ним, закон є обов´язковим для всіх. Межею державної влади виступають природні права людини, на які держава не може зазіхати. Для забезпечення законності необхідні поділ влади та збалансованість повноважень кожної з її гілок. Принципово важливим для теорії правової держави є сформульоване Дж. Локком твердження про те, що законом є не будь-який припис держави, а лише той її акт, який визнається громадянами, тобто є легітимним.

Вагомим внеском у розвиток теорії правової держави було трактування Ш.-Л. Монтеск´є співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи, на його думку, полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. «У державі, тобто в суспільстві, де є закони, — писав Ш.-Л. Монтеск´є, — свобода може полягати лише в тому, щоб мати можливість робити те, чого повинно хотіти, і не бути примушуваним робити те, чого не повинно хотіти... Свобода є право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то у нього не було б свободи, тому що те саме могли б робити й інші громадяни»3. Ш.-Л. Монтеск´є
вважав, що політична свобода можлива лише там, де немає можливості зловживання владою, а для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Принципово важливе значення для розвитку теорії правової держави мала творчість І. Канта. Як і багато інших мислителів того часу, він вважав, шо держава прийшла на зміну природному станові, в якому не було ніякої гарантії законності. Моральний борг, почуття поваги до природного права спонукають людей полишити цей стан і шляхом суспільного договору перейти до життя в громадянському суспільстві, державі. Суспільний договір укладають між собою морально розвинені люди, тому державі забороняється поводитися з ними як з істотами, що не знають морального закону і не можуть самі обрати правильну лінію поведінки. Зі свого боку народ повинен підпорядковуватися державі, встановленим нею законам.

Справжню свободу, вважав І. Кант, люди дістають лише в державі. Однак нерідко свобода переростає у свавілля. Сукупність умов, які обмежують свавілля одного стосовно інших, І. Кант називає правом. Здійснення права вимагає, щоб воно було загальнообов´язковим. Для цього потрібно наділити право силою примусу, що може зробити лише держава. І. Кант визначає державу як «об´єднання множинності людей, підпорядкованих правовим законам»4. Призначення держави він пов´язує не з практичними потребами членів суспільства, а з правом — державний устрій повинен максимально відповідати вимогам досконалого права.

Висунення та обгрунтування І. Кантом тверджень про те, що кожна людина є абсолютною і самодостатньою цінністю, що індивіди відмовляються від необмеженої і свавільної свободи природного стану на користь справжньої свободи у правовому стані, що призначення держави полягає в досконалому праві, максимальній відповідності державного устрою принципам права тощо, дають підстави вважати його одним із основних творців теорії правової держави.

Так поступово сформувалася теорія правової держави, сенс якої полягає в обгрунтуванні необхідності зв´язати державу правом, установити правові межі її могутності і тим самим захистити громадян від можливого свавілля з боку держави, не допустити виродження держави в тиранію. Згідно з теорією правової держави закон мусить бути єдиним для всіх — і для держави, і для громадян — і мати правовий характер, тобто відповідати високим моральним вимогам. Державне правління, засноване на законах, може мати й деспотичний характер, якщо закони не відповідають вимогам моральності, гуманізму, демократизму та справедливості і спрямовані лише на захист державної влади.

Сам термін «правова держава» (Rechtsstaat) утвердився в німецькій юридичній літературі у першій третині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. фон Моля та інших правознавців, а в подальшому набув значного поширення. На початку XX ст., особливо після Жовтневої революції в Росії, популярність ідеї правової держави різко зросла, що було зумовлено прагненням зняти напруження міжкласового протистояння та уникнути за допомогою соціального компромісу революцій і дезорганізації суспільного життя. Ідея правової держави, верховенства права виявилася однією з найпродуктивніших у розв´язанні суспільних суперечностей ненасильницьким шляхом, враховуючи інтереси всіх учасників політичного життя.

Отже, за своєю сутністю правова держава є такою державою, в якій панує право як синонім моральності, гуманізму, демократизму і справедливості. За визначенням відомого російського дослідника В. С. Нерсесянца, «правова держава — це правова форма організації і діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб´єктами права».


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)