АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Термінологічний мінімум. Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують

Читайте также:
  1. Активний і пасивний граматичні мінімуми
  2. Глосарій (Термінологічний словник)
  3. ГЛОСАРІЙ (термінологічний словник).
  4. Докладний термінологічний опис рухової дії
  5. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  6. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  7. Короткий термінологічний словник
  8. Короткий термінологічний словник
  9. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  10. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  11. Короткий термінологічний словник з дисципліни «Фінанси»
  12. Методологія та понятійно- термінологічний апарат історіографії

Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Фердинанд де Сосюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом із тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.

Культура мови — це рівень сформованості літературної мови, її розвитку, стилістичної диференціації, пізнавально-інте- лектуальної глибини і місткості, показником чого є наявність і фіксованість її норм — орфоепічно-орфографічних, лексико- семантичних, граматичних і стилістичних — у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енци­клопедіях.

Культура мовлення — це дотримання мовцями усталених мовних норм усної і писемної форм літературної мови та ціле­спрямоване майстерне використання виражальних засобів мови залежно від стилю, жанру, типу мовлення.

Ознаки культури мовлення:

1) змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

2) правильність (дотримуватися норм літературної мови);

3) точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання);

4) логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зв´язки між словами і реченнями в тексті, складати план виступу чи лекції; систематизувати дібраний матеріал; уникати логічних помилок);

5) багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);

6) доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування);

7) виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і вміти впливати на співрозмовника);

8) зрозумілість (викладати думки таким чином, щоб розумів сказане правильно, не докладаючи для сприйняття особливих зусиль);

9) чистота (співвідносити живе слово (в усній чи писемній формі) з нормами літературної мови).

Мовний етикет — це стійкі мовні формули, сприйняти в суспільстві й рекомендовані для встановлення мовного контакту співрозмовниками, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних і рольових позицій в офіційних та неофіційних обставинах.

Просторічні слова – це лексеми,що характерні для розмовної мови, які мають фамільярний чи навіть грубуватий відтінок (наприклад, докторша, нікольство, розпозіхатися).

Вульгаризми – грубі слова й вирази, лайки, прокльони, прізвиська (наприклад, ляпати (говорити), роззява, свинств о, багатознайка).

Жаргон – різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, звичок, занять, інтересів, суспільного становища чи віку (наприклад, рубати – істи, барахло – речі, манатки – білизна, речі). Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді (сленг) (наприклад, кльово (добре, чудово), криша (голова, мізки, здоровий ґлузд; зв’язки у владних і правоохоронних структурах)), програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, декласованих елементів (арго) (наприклад, балерина (гачок для відмикання замків), пахан (батько), карточка (обличчя).

Професіоналізми – це слова і звороти, які не фіксуються словниками в тому значення, в якому вони вживаються людьми певного фаху. Наприклад, професіоналізмами працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей є такі: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс), відмивання грошей (легалізація протизаконних коштів), брудні гроші (протизаконно отримані кошти).

Діалектизми – місцевий різновид загальнонародної мови. Це мовні одиниці, які не належать до літературної мови: варіанти фонем, поєднання певних звуків, уживання слів із невластивим їм значенням, ненормативні форми слів, відхилення від літературної норми в побудові словосполучень і речень (наприклад, газда (господар), хижа (хата), оногди (нещодавно), студений (холодний), банувати (сумувати)).

Суржик - побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови (наприклад, даже (навіть), получав (отримував), первий (перший), хто-то (хтось), на російській мові (російською мовою ), міроприємство (захід), прийняти міри ( вжити заходів ), прийняти участь (взяти участь).

Плеоназм – зворот мовлення, у якому без необхідності повторюються слова, які частково або повністю збігаються за значенням: молодий юнак, побачити власними очима, квітень місяць. В окремих випадках плеоназм використовують для створення комічного, для підсилення емоційного ефекту.

Тавтологія – риторична фігура, що представляє собою повторення одних і тих самих або близьких за значенням слів: повернутися назад, моя автобіографія. Часто назва "тавтологія" зустрічається там, де є повторення однокореневих слів. Від плеоназму відрізняється тим, що не обумовлена ні з логічної, ні з емоційної точки зору.

Калька – слово, яке створено питомими мовними засобами на зразок іншої мови: недолік – калька російського слова недочёт, займенник - калька латинського терміну pronomen. Часто є помилкою: приймати участь від російського принимать участие, тоді як правильно – брати участь.

Літературна мова – удосконалена, регламентована форма національної мови, що має певні норми у граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні.

Ознаки літературної мови:

- унормованість;

- уніфікованість;

- наддіалектність;

- поліфукціональність;

- стилістична розрізненість;

- загальнообов’язковість для всіх членів суспільства;

- наявність усної та писемної форм вираження.

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, закріплених в процесі суспільної комунікації, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю й водночас змінністю.

Орфоепічні норми регулюють вимову звуків та звукосполучень.

Акцентуаційні норми визначають правильний словесний наголос.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень

Лексичні норми розрізняють значення і семантичні відтінки, регулюють лексичну сполучуваність.

Стилістичні норми визначають доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування.

Словотвірні норми регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова.

Орфографічні норми забезпечують правильне написання слів.

Пунктуаційні норми регулюють уживання розділових знаків у написаному тексті.

 

Це цікаво знати


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)