|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Типи соціальної участіТема. ОСОБИСТІСТЬ
Людина (особистість) – первинний суб’єкт, який політично наділений здатністю брати участь у політичному житті і впливати на владу. соціалізація – процес засвоєння індивідом впродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства. Цей процес триває безперервно впродовж усього життя суспільства і набуває форми відвертого або прихованого передавання досвіду. Типи соціалізації: · Гармонійний – відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне і шанобливе ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків; · гегемоністський – відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім “своєї”; · плюралістичний – відображає визнання людиною рівноправності з іншою громадою, здатність змінювати свої політичні пристрасті і переходити на їх традиції; · конфліктний – формується на основі міжгрупової боротьби, протистояння взаємозалежності інтересів і тому має на меті політичну участь, збереження лояльності до своєї групи та підтримки в боротьбі з політичними противниками. Типи особистості (Вятр) · Активісти – особи, позиції яких стосовно політики і влади є активними; · компетентні спостерігачі – тип людей, які цікавляться політикою, розуміють її значення, але не бажають брати в ній участі; · компетентні критики – на відміну від спостерігачів ставляться до влади негативно, інтерес до політики пов’язаний з відразою до політичної діяльності; · пасивні громадяни – до влади ставляться негативно або нейтрально, не цікавляться політичними справами, хоча іноді добре інформовані; · аполітичні і відчужені – категорично не беруть участі у політиці, не цікавляться нею і мало що про неї знають, наче живуть за межами політичної системи. Політична діяльність може здійснюватися у вигляді: · політичної участі, · політичного функціонування. Рівні і типи політичної участі · Рядовий член суспільства і громадянин з мінімальним політичним впливом; · громадянин, який є членом громадянського суспільства і опосередковано залучений до сфери політичної практики; · громадянин, що є членом організації, яка має яскраво виражений політичний характер; · професіональний політик, для якого спеціальністю, головним заняттям і змістом життя є політична діяльність – політичний лідер. Типи соціальної участі · Реакція на імпульси, що надходять з соціальної системи і не пов’язані з неохідністю високої активності людини – епізодична участь в соціумі; · діяльність, яка пов’язана з делегуванням повноважень і участі у виборах і референдумах; · участь у діяльності громадянського суспільства; · виконання політичних функцій в межах державних інститутів; · професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність; · участь у позаінституційних політичних рухах, яка спрямована на докорінну перебудову існуючої політичної системи.
Політичний лідер – найбільш авторитетний член організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в політичних процесах. Риси лідера: · гострий розум і політична інтуіція; · організаційний талант і організаторські здібності; · політична воля і відповідальність; · популярність, вміння подобатися людям і завойовувати їхні симпатії; · наявність яскравої політичної програми, що відповідає інтересам більшості політичних груп. Макіавелі в роботі “Государь” розробив теорію ефективного лідерства: · влада лідера тримається на підтримці прихильників; · піддані мають знати, на що чекати від лідера, і чого він чекає від них; · лідер повинен мати волю до виживання; · правитель – завжди зразок мудрості і справедливості для своїх послідовників.
Теорії лідерства · Теорія рис. Лідерство – видатна якість людини. · Ситуаційна теорія – конкретні умови, що склалися, місце і час визначає відбір політичного лідера і його поведінку. · Теорія конституентів. Лідерство – відносини особистого роду: виборці-послідовники-активісти-обрані. · Психологічна теорія – володіння керівними позиціями дозволяє подолати різні комплекси. В основі лідерства – несвідомий сексуальний потяг, в процесі сублімації він проявляється в прагненні до творчості, в т.ч до лідерства. · Інтегративна. В основі інтегративного аналізу лідерства – вплив цілого ряду факторів і системи їх взаємодії: риси лідера, послідовники і консультанти, завдання, які покликаний виконувати лідер. Класифікація лідерів (Вебер): · традиційний – влада в спадщину і віра в святість традицій; · раціонально-легальний – формальні правила вибору чи призначення лідера і передача йому управлінських функцій; · харизматичний – віра людей в надприродні здібності лідера, від якого вони чекають дива. Їм характерні: · імідж – послідовники вірять в його якості чи цінності; · згода – прибічники вірять заявам, які зробив лідер тільки тому, що він лідер; · згуртованість – прихильники згуртовуються тому, що дав команду лідер; · емоції – вони відповідають лідеру своєю відданістю. Харизматичне лідерство найхарактерніше при екстримальних ситуаціях в суспільстві. За маштабом лідерство поділяють: · на загальнонаціональне, · певного класу, · певних верств, груп і етносів, організацій, рухів і партій. За ставленням керівника до підлеглих воно поділяється на тоталітарне і демократичне.
Стилі лідерства (Херман) · Лідер-“пожежник” – орієнтується на найактуальніші проблеми, вимоги моменту; · лідер-“торговець” – йому характерне вміння привабливо подати ідеї, плани і залучити маси до їх здійснення; · лідер-“знаменосець” – власне бачення дійсності, ідеалу, мрії, здатність потягти за собою маси (Ленін, Ганді); · лідер-“служитель” – завжди прагне вирижати інтереси своїх прибічників і виборців. Діяльність лідера передбачає: політичну діагностику (аналіз і оцінку ситуації); визначення напрямів і програми діяльності, що служить вирішенню спільних проблем; мобілізацію виконавців на реалізацію цілей. Функції лідера: · ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію цілей, поставлених владою · інтеграція суспільства і об’єднання народних мас; · легітимація політичного ладу; · комунікація влади і мас; · знаходження і прийняття оптимальних політичних рішень; · гарантія справедливості, законності і порядку, соціальний арбітраж і патронаж. За типами кар’єри лідерів поділяють: · на прагматики – збалансована наявність господарської, управлінської, адміністративної практики, виробничого і партійного досвіду – 59 років /6%/; · господарників – керівники підприємств – 57 років /12%/; · директорів – керівники великих підприємств, голови адміністрацій /20%/; · партійних функціонерів – нові комуністи /23%/; · адміністраторів – мають досвід адміністративно-управлінської діяльності – 52 роки / 13%/; · викладачів – гуманітарна інтелігенція і наукові працівники – 53 роки /14%/; · комсомольців – досвід керівництва комсомольськими організаціями – 39 років /6%/; · прорабів – працівники промислових підприємств, інженери без досвіду керівної діяльности /6%/. Еліта – кращий, відбірний, вибраний. З 17 сторіччя термін використовувався для позначення товарів найіищої якості, а пізніше и видатних людей / знаті/. еліта: · організована меншість суспільства; · найбільш активні і в політичному відношенні особи, що орієнтуються на владу; · це меншість, що здійснює найбільш важливі функції в суспільстві і має найбільший вплив; · “богонатхненні“ харизматичні особи, що відгукуються на “вищий поклик”; · найбільш кваліфіковані менеджери, спеціалісти і вищі службовці в системі бюрократичного управління. Еліта – люди, що отримують найвищий індекс в галузі іх діяльності; люди, що мають інтелектуальну і моральну перевагу над масами; творча меншість, що протистоїть творчій більшості; люди, що влодіють позиціями влади; люди що приймають в рамках політики, політичної системи головні рішення, віддають накази і контролюють їх при допомозі бюрократичного апарату; це відносно організована меншість; найбільш активні в політичному відношенні люди, що орієнтуцються на владу. Причини існування еліти: · псіхологічна і соціальна нерівність людей, їхні неоднакові здібності, можливість і бажання прймати участь в політиці; · закон розподілу праці, котрий вимагає професійного заняття управлінською працею як умови його ефективності; · висока громадська значимість управліньскої праці і ії відповідно стимулювання; · широкі можливості використання управлінської діяльності для отримання різних соціальних прівілеїв; · практична неможливість здійснювати контроль за політичними керівниками; · політична пасивність широких мас населення, головні життєві інтереси, які лежать поза сферою політики. Функції політичної еліти: · створення механізму втілення політичних замислів; · аналіз інтересів різних соціальних груп, її обличчя, склад в політичній діяльності і субординація інтересів різних соціальних груп; · вироблення політичної ідеології /програми, доктрини, конституції, закони/; · створення і корекція інститутів політичної системи; · призначення кадрового апарату і організація управління; · висунення політичних лідерів. Типологія еліт · Ієрархічні типи еліт; · правляча – беспосередньо володіє державною владою; · вища – приймає значні для всієї держави рішення /1на 20 тисяч населення/; · середня – / барометр / громадської думки /5% населення/; · адміністративна – службовці, управлянці, бюрократія. Історично – еволюційні типи еліт · У доіндустріальному суспільстві: еліта крові – за походженням, аристократія. · Індустріальне суспільство: еліта багатства / фінансова олігархія/. · Постіндустріальне суспільство: еліта знань /меритократія/. Теорія еліт · Теорія Макіавеллі: еліта – правляча група, що здійснює керівництво суспільством. В залежності від форми і здійснення влади еліта поділяється на “львів” – прихильників неприкритого насилля і “лисиць”, які надають перевагу більш гнучким методам управління. · Концепція еліт Моске, Парето, Міхельса /маківеалістська школа/: суспільство закономірно поділяється на правлячу меншість і керовану більшість. В основі цього поділу лежить природна нерівність людини за талантом і здібностями, інтелектом, багатством; еліта являє собою згуртовану групу, що відрізняється виключними якостями і здібностями, яка усвідомлює свою перевагу над іншими; розвиток будь якого суспільства залежить від політичної еліти. Народ – біологічна єдність людей, яка поєднана кровними зв’язками (сім’я, родина, рід, плем’я, народ). Етнос (національна меншина) – стійка сукупність людей, що належать до певного народу, проживають на території чи в складі іншого народу, зберігає культурні, побутові, мовні, психологічні особливості. Нація –політично і державно організований народ Національні відносини – відносини між суб’єктами національного розвитку. Націоналізм – теорія і практика етнічних відносин, грунтування на самоідентифікації або самовизначені націі у вирішенні своїх проблем. Реалізується в різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою розвитку націй. Види націоналізму 1. Громадянський – базується на принципах вільного самовизначення особистості. Іноді дорівнює патріотизму. Спрямований на консолідацію населення за допомогою права, культури і ідеології. 2. Етнічно-політичний – заснований на розумінні нації як політичної сутності. Його мета – боротьба за утримання державності з урахуванням політичної системи. Його критикують за спрямованість на досягнення переваг для одного народу. Політичний націоналізм домінуючих народів призводить до дискримінації нетитулованних, узурпації влади. Націоналізм недомінуючих етносів в екстримальному розвитку дбає про сепаратистські цілі, домагається вирішення проблеми етнічної нерівності будь-якими засобами. У сфері культури спрямований на збереження цілісьності народу, розвиток його мови, культури, і самосвідомості Частина маржинальних груп, що не можуть себе ідентифікувати, мають дуже низький чи дуже високий статус, їм характарна пасивна форма націоналізму, яка проявляється тільки в стресових сітуаціях. 3 Класичний – реалізується як спроба досягнення повної незалежності, притаманний пострадянським країнам. 4 Паритетний – виявляється в прагнені до повної незалежності, яка обмежена внутрішніми чи зовнішними показниками. 5 Економічний – прагнення до економічної незалежності етнонаціональних утворень. 6 Захисний – характерна ідея про необхідність відсічі “зовішнім силам”, збереження культури, мови, території. 7 Ліберальний – відстоює права і свободи особистості, виступає за додержання базових европейських цінностей.
Принципи національного розвитку: · право на існування (заперечує геноцид), · право на самоідентифікацію, · право на суверенітет (самовизначення і самоврядування), · право на збереження культурної самобутності, · право на контроль за використанняя природних ресурсів, · право на використання досягнень сучасної цівілізації.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.015 сек.) |