АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Garbar A.I., Garbar I.V

Читайте также:
  1. Garbar A. I., Garbar I. V.

THE DEMONSTRATION OF GENDER DIFFERENCES IN LANGUAGE

The differences between masculine and female speech have been considered. The importance of studying the gender aspect of communication has been emphasized.

Key words: style of communication, gender stereotype, gender and its characteristics.

Напишіть відгук на статтю, послуговуючись відповідними мовними конструкціями. Визначте речення, які потребують редагування.

Огіренко Валентин

«Правописна» дискусія в українській мовознавчій науці

18 років української незалежності вже позаду, але ще й досі існує велика кількість проблем, які за цей час вирішити так і не вдалося. Однією з таких проблем є розроблення і впровадження нового правопису української мови. На жаль, це нагальне питання перетворилося на довготривалу науково-публіцистичну дискусію, що зародилася ще в 90-х роках XX століття.

Так із чого ж усе почалося? На 1-му Міжнародному конгресі україністів (27 серпня - 3 вересня 1990 року) було заявлено про потребу створення єдиного для всіх українців світу правопису. Тому Постановою Кабінету Міністрів № 402 від 15 червня 1994 року було створено Українську національ­ну комісію з питань правопису при Кабінеті Міністрів України. Головою комісії було призначено тодішнього віце-прем’єра, академіка НАН України Миколу Жулинського, а до її складу увійшло тридцять п’ять українських мовознавців і літераторів, серед яких були вчені з-закордону, зокрема Юрій Шевельов (США), Андрій Горняткевич (Канада), Михайло Лесів (Польща), Микола Штець (Словаччина), Олександр Гаркавець (Казахстан). Комісія мала підготувати нову редакцію українського правопису до кінця 1996 року. Одразу ж створили робочу групу для вироблення рекомендацій щодо змін у правописі. Її очолили тодішній директор Інституту української мови проф. Олександр Тараненко і завідувач одного з відділів того ж Інституту проф. Світлана Єрмоленко. Новий правопис ось-ось, здавалося, буде прийнято, але на засіданні бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України в листопаді 1998-го року виявилося, що опрацьованого тексту нової редакції правопису не підготовлено. Тому бюро відділення доручило Інститутові української мови НАН України завершити роботу над новою редакці­єю «Українського правопису». У той час директором Інституту української мови став член-кореспондент НАН України Василь Німчук. До складу його робочої групи увійшли члени-кореспонденти НАН України Іван Вихованець, Григорій Півторак, академік АПН України Арнольд Грищенко, доктори філо­логічних наук, професори Ніна Тоцька, Катерина Городенська, Ніна Клименко, Віталій Жайворонок та інші. Цей авторитетний колектив випустив у світ «Український правопис (проект найновішої редакції)». Василь Німчук також написав до цього проекту додаток «Проблеми українського правопису XX ст.» і книжку «Проблеми українського правопису XX - початку XXI століть», в яких обґрунтував запропоновані зміни, що увійшли до нової редакції право­пису. Цей правопис заснований на першому загальноукраїнському правописі, який був затверджений М. Скрипником 8 вересня 1928 року у Харкові, і ґрунтувався на говірках Середньої Наддніпрянщини. Кабінет Міністрів України мав затвердити його 2001-го року.

Мабуть, це не сподобалося комусь із наших науковців або керманичів влади. Тому на початку 2002-го року Українську національну комісію з питань правопису було спочатку розформовано, переведено з Кабінету Міні­стрів у підпорядкування НАН України і Міністерства освіти і науки, а 19 лютого того ж року Урядом України затверджено її новий склад (постанова № 198). Зі складу Комісії було виключено таких авторитетних науковцін як Анатолія Погрібного, Віктора Коптілова, Олександра Пономаріва, Івана Ющука, Ніну Тоцьку, Івана Вихованця, Ніну Клименко, Андрія Ьурячка, Павла Чучку та усіх її зарубіжних членів. Але в ній з’явилися нові постаті і багато хто з них прямого відношення до української мови не мав: Іван Курас (політолог), Василь Кремень (філософ), Володимир Широков (доктор тех­нічних наук), Петро Толочко (археолог) та інші. Очолив Комісію відомий український вчений-мовознавець, академік НАН України, радник дирекції Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України Віталій Макарович Русанівський. Саме він став головним опонентом В. В. Німчука та його ко­лективу (зокрема - І. Р. Вихованця).

19 грудня 2003 року відбулося підсумкове засідання «оновленої» правописної Комісії, яка ухвалила новий проект «Українського правопису» та шість нововведень до чинного правопису. Новий правопис забазований на тому, яким користуємося ми зараз (прийнятий Кабінетом Міністрів України 1993 року). Ці нововведення Урядом України ще не затверджені, тому «правописна» дискусія набирає все більших і більших обертів.

Чому власне виникла ця дискусія? Справа у самих проектах: «Український правопис (проект найновішої редакції)» 1999 року і «Український правопис» 2003 року. Назвемо їх «Проект 1999» і «Проект 2003». Вони забазовані на правописах різних років і мають на меті різні завдання.

«Проект 1999» В. Німчука. В основі він має правопис, який був прийнятий на з’їзді українських мовознавців у Харкові 1928, а 8 вересня затверджений М. Скрипником. Цей проект символізує повернення до тої української мови, якою говорили наші дідусі та бабусі у дитинстві, і якою спілкується більшість українців, що живуть у діаспорі. Саме це використав у своїй статті «Стосунок „Проекту14 до реального українського правопису» В. Русанівський (журнал «Мовознавство», 2002 р., № 6), назвавши проект «неграмотною авантюрою», а його творців - «групою ентузіастів повернення у минуле». Позиція В. Русанівського і його команди цілком зрозуміла, адже навіщо перекреслювати здобутки новітніх часів і робити помітний крок назад у минуле, у часи післяреволюційної Радянської України. Творці ж даного проекту запевняють нас у зовсім протилежному: упровадження цього правопису - великий крок уперед, повернення до національних засад українізму; це дасть змогу консо­лідувати усіх українців світу.

«Проект 2003» В. Русанівського. Базою для нового проекту став «Український правопис» редакції 1960 року з деякими змінами і доповненнями 1990 та 1993 рр. (одним із розробників редакції правопису 1993 року був Ві­талій Макарович). Його позиція - консерватизм: не можна змінювати те, що вироблялося протягом десятиліть, треба розвивати ті надбання, які ми маємо сьогодні. Та поряд із цим він запропонував своє бачення фонетичної системи рідної мови, через що і «постраждав». Іван Вихованець у статті «Ненаукові пристрасті навколо українського правопису» (журнал «Українська мова», 2004, № 2) розкритикував В. Русанівського за те, що останній ототожнює фонематичний і морфологічний принципи укладання правопису, а тому запропоновані ним зміни є хибними, помилковими. І. Вихованець стверджує, що Віталій Макарович навмисне хоче стерти фонетичні відмінності між українською та російською мовами для максимального їхнього зближення.

Але не тільки в цьому питанні виникають розбіжності у розробників обох проектів. Вони ніяк не можуть вирішити статус української голосної букви и (чи вживати її на початку та в кінці деяких слів, чи ні?), сперечаються щодо функціонування літери г, не можуть узгодити між собою як правильно писати слова іншомовного походження та ще багато іншого.

До чого призведе ця дискусія? Досить добре помітно, що кожен відстоює лише свою точку зору і не хоче йти на розумний компроміс. Якщо ж хтось не погоджується, то він просто помиляється, а його діяльність - хибна, навіть якщо це колектив, то він недієздетний, а його робота - неправомірна (про що неодноразово згадували у своїх статтях І. Вихованець і В. Русанівський). Залишається лише чекати результату і під нього підлаштовуватися, адже не нам вирішувати як нам говорити, а невеликому гурту людей, яких ми незиваємо українською мовознавчою елітою. І бажано, щоб поставлену задачу розв’язували спеціалісти, а не представники різноманітних гуманітарних наук.

Але питання виходу у світ нового правопису турбує кожного з нас. Студенти-філологи особливо стурбовані цією проблемою: учитися і розуміти, що вагома частка твоїх знань виявиться непотрібною у подальшому житті. Більшість із них з жахом уявляють, як будуть підлаштовуватися до нових орфоепічних та орфографічних вимог. А як учити дітей за новими правилами, коли ти їх сам ще добре не засвоїв? Та студенти - люди молоді і, мабуть, без великих зусиль зможуть пристосуватися до нововведень. А як же бути з досвідченими вчителями, які мають більше десяти років педагогічного стажу? На питання «Як Ви ставитесь до запровадження нової редакції українського правопису?» більшість із них спокійно відповідають: «Звикнемо...» Отак і звикаємо потроху, тільки діти, «жертви дискусії» вийдуть зі школи, і не знатимуть, як правильно писати, а нові вчителі прийдуть, і не знатимуть, як правильно учити. Ще залишаються державні службовці, юристи, звичайні громадяни, які так чи інакше прив’язані до української мови...

Отже, джина випущено з пляшки. Чи вдасться загнати його назад? Чи, можливо, цього й не треба, як дехто вважає, не вбачаючи нічого загрозливого в тому, що вже не тільки українці світу, а й українці власне України послу­говуються кількома правописами? Що ж, «правонисну» дискусію слід при­пинити якнайшвидше, а це можливо зробити лише за умови прийняття нової редакції «Українського правопису» і затвердження його Урядом України, як нормативного акту, своєрідного «мовного закону». Та чи задовольнить це всіх українців? Питання залишається відкритим...

Підготуйте доповідь за темою курсової роботи (за фахом). Тривалість доповіді 5 хвилин. Доповідь надрукуйте, дотримуючись вимог, що висуваються до оформлення наукових робіт (розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5).


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)