АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методи та методика педагогічних досліджень 9 страница

Читайте также:
  1. A) Зам.директора по УР, методист, тренера по вилам спорта
  2. E. Реєстрації змін вологості повітря. 1 страница
  3. E. Реєстрації змін вологості повітря. 10 страница
  4. E. Реєстрації змін вологості повітря. 11 страница
  5. E. Реєстрації змін вологості повітря. 12 страница
  6. E. Реєстрації змін вологості повітря. 13 страница
  7. E. Реєстрації змін вологості повітря. 14 страница
  8. E. Реєстрації змін вологості повітря. 15 страница
  9. E. Реєстрації змін вологості повітря. 16 страница
  10. E. Реєстрації змін вологості повітря. 17 страница
  11. E. Реєстрації змін вологості повітря. 18 страница
  12. E. Реєстрації змін вологості повітря. 19 страница

Тому інтенсивні процеси держа-вотворення в умовах соціаль­ної трансформації суспільних відносин неможливі без теоретич­ного обгрунтування і реалізації в освітньо-виховних закладах нової та удосконалення існуючих парадигм виховання.


 


112


'УшинськийК.Д.Творивбт. - К: Рад. Школа 1954. -т.і.-с. 51. 2Бехтерев В.М. Вопросьі общественного воспитания. - М, 1910. - с.5.


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу думку, слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослід­женнях.

Перший із них визначається як раціоналістичний. Він може мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов'язково з наданням переваги науковій раціональності. Сутність цього напря­му в абсолютизації наукових знань («знаннєцентризм»). Нині він характеризується як прогресивними, так і реакційними тенденці­ями. Біля витоків цього напряму стояли К.Д.Ушинський та М.І.Пирогов, які підкреслювали важливу роль виховання у фор­муванні людської особистості. У педагогічній творчості цих та інших педагогів подальше обгрунтування знайшов принцип єдності навчання і виховання.

Другий напрям досліджень виз-начається як культуроцент-ричний, де культура розглядається як підґрунтя виховання й осві­ти. Це більш сучасний погляд на виховання, який розвивається в руслі процесів демократизації. Він не обмежується школою, пе­редбачає гуманний соціум, який здатний гармонізувати відноси­ни людини і суспільства.

На особливу увагу, на наш погляд, у культуро-творчому на­прямі заслуговує культуротрадицієзнавчий аспект.

Педагогічна теорія і шкільна практика виховання нині харак­теризуються етнізацією змісту педагогічного процесу, основним чинником якої виступають національна культура, система тра­дицій українського народу. Традиції мають національно-культур­ний, високоморальний характер.

М.Грушевський першим обгрунтував концепцію світового зна­чення національних традицій. За його висновком, національна творчість і надбання українського народу «не має суперників се­ред народів Європи». У багатотомній фундаментальній «Історії України-Руси» М.Грушевський стверджував, що український народ «у творах свого духу заложив пророчисті свідоцтва своїх визначних культурних прикмет, багатих здібностей і здобутків довгого історичного життя»1.


У наукових колах формується і третій напрям у новій парадигмі виховання, однак його сутність і зміст чітко ще не визначені. Деякі вчені, зокрема А.П. Валецька, розглядають його як «культурою-ворчий», висхідним принципом якого вважають «цілісність кар­тини світу і людини в ній». На наш погляд, культуротворчий на­прям є лише аспектом більш широкого культуроцентричного.

Базуючись на вченні В. і. Вернадського і сучасних світових тен­денціях, визначають нову виховну парадигму як планетарно-осо-бистісну, глобально-історичну за своїм значенням, в основі якої -освічена людина, озброєна науковими знаннями І найновішими культурними досягненнями людства. Найважливішим чинником формування нового біосоціального буття людства В.І.Вернадський вважав наукову думку, що розглядається ним як упорядковане сприйняття дійсності. Видатний учений першим зрозумів завдан­ня, що постало перед людством: це розумна організація суспіль­ства, гармонія взаємовідносин як єдиного цілого природи і суспіль­ства. В.І.Вернадський писав: «Не можна безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи... Людство, взяте у цілому, стає могутньою геологічною силою, і перед ним, перед його думкою і працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого»1.

Сучасна, розроблена Бойко А.М., нетрадиційна особистісно-гуманістична парадигма виховання має антропоцентричний ха­рактер. Вона об'єктивно прийшла на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної парадигм, її системоутворюючим фактором виступає не культура, не освіта, а дитина як унікальна непов­торність і найвища цінність. Для практичної реалізації особистіс-но-гуманістичної парадигми необхідне забезпечення суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних взаємин дітей і дорослих на рівні співробітництва і співтворчості. Нова парадигма грунтується на ідеях вітчизняної філософської традиції.

Визначаючи, що виховання і навчання детермінуються сучас­ними соціальними процесами, в особистісно-гуманістичній пара­дигмі доводиться необхідність перенесення акцентів із потреб і


 


'Грушевський М. Ілюстрована історія України: Репринтне відтворен­ня видання. - К.,1990. -с.З.


^ернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Научная мьісль как планетарнеє явление. -М., 1991.-е.240-241.

8* 115


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


запитів суспільства на інтереси і потреби людини. Бо не людина існує для суспільства, а суспільство - для неї. Усвідомлення цього потребує піднесення культурного рівня, етико-естетичної, гумані­стичної спря мованості школи, орієнтованої на можливості й по­треби дитини.

Особистісно-гуманістична парадигма виховання теоретично обгрунтована в науково-методичному посібнику1. Вона викорис­товується в практиці педа-гогічних закладів освіти всіх рівнів ак­редитації і загальноосвітніх шкіл, що підтверджує її перспектив­ний характер. Інтеграцію України у світовий культурно-освітній простір може забезпечити передусім система виховання, адекват­на меті держави і конкретної особистості. Тому в сфері виховання відбувається інтенсивний пошук більш досконалої моделі. Вона повинна базуватися на кращих національних, культурних і вихов­них традиціях, враховувати уроки історії українського народу, власні ресурси і можливості держави, забезпечувати духовну і професійну творчість педагогічної громадськості.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної систе­ми виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ тво­рить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності.

Національне виховання - це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обря­дах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історич­ним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхі­дний і невід'ємний складник їх соціалізації.

«Виховання створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих сис­темах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях, чи запозичені в іншо­го народу»2.

Національне виховання духовно відтворює в молоді народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

'Бойко А.М. Парадигмальні напрями виховання: варіанти вибору // Рідна школа. - 2001, №3. - с.8-12. 2Ушинський К.Д. Твори в 6 т. - К: Рад. Школа 1954. - т. 1.- с. 54.


Виховання є складовою частиною ідеології та культури суспіль­ства. Це категорія загальна, об'єктивна, історична і вічна.

К.Д.Ушинський стверджував, що всі європейські народи ма­ють багато спільних педагогічних форм, але кожний народ має свою мету виховання.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національ­ним за своєю сутністю, змістом, характером. Софія Русова писала, що національне виховання забезпечує кожній нації наиширшу де­мократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні і самобутні скарби задля вселюдсь­кого поступу. Тоді виховання через пошану до свого народу вихо­вує в дітях пошану до інших народів.

Виховний процес, що організується в кожній виховній системі (великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен ко­лектив вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.

За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть подвійний об'єкт: особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, пе­реконань, ідеалів, звичок, поведінки. Сутність виховання з точ­ки зору філософії визначається як перетворення культури люд­ства в індивідуальну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб те зовнішнє, об'єктивне, най­краще, що є в соціальному досвіді, стало суб'єктивним, тобто пе­ретворилося на погляди і переконання, вчинки і поведінку осо­бистості.

У формуванні людської особистості, поряд з природними особ­ливостями, провідна роль належить виховуючим відносинам.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розви­нена, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянського відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними по­чуттями, є носієм кращих надбань національної та світової куль­тури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.


_______________________________________________________ Розділ І

Головна мета національного виховання: набуття молодим поко­лінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань украї­нського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взає­мин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури1. Мета національного виховання кон­кретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

Стрижневим завданням всієї системи виховання в Україні є виховання громадянина. Тому у ВНЗ суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання, запропонова­ної В.Гнатгоком, через тріаду рис особистості «громадянин - патр­іот - гуманіст»2 (рис. 5).

Рис.5. Тріада рис особистості.

'Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. -К.1994.-С.6.

2Гнатюк В. Зміст і форми національного виховання учнів //Рідна шко­ла. - 1999. - №9. - с.20.


Загальні основи педагогіки вищої школи__________________________

Ідеал, мета, завдання національного виховання загалом по­ширюється і на виховання студентської молоді у вищих навчаль­них закладах України. Вищі навчальні заклади мають здійсню­вати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який за­безпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів.

Це може бути досягнуто через:

• виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоос­
віченими людьми, носіями високої загальної світоглядної,
політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціаль­
но-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та еколо­
гічної культури;

• створення необхідних умов для вільного розвитку особистості
студента, його мислення і загальної культури, шляхом залу­
чення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-
дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохо­
ронної та ін.);

• збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у
відродженні забутих та створенні нових національно-культур­
них традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

• формування «Я» - концепції людини творця на основі само­
освіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення,
моральної самозавершеності;

• пропаганду здорового способу життя, запобігання вживан­
ню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідли­
вих звичок.

Цілеспрямоване формування готовності до педагогічної діяль­ності передбачає систематичне і комплексне використання прин­ципів, засобів, форм, методів професійного виховання.

Результативність виховного процесу залежить від певних пе­дагогічних умов, серед яких особливо значущим є співвідношен­ня позиції особистості і системи педагогічних впливів.

Процес становлення студента як спеціаліста складається з де­кількох етапів: усвідомлення соціальної ролі праці педагога, сприйняття вимог педагогічної професії, усвідомленого пред'яв­лення цих вимог до себе, самовиховання необхідних якостей, мо­делюючих особистість вчителя, реалізації творчої діяльності. Ці


Розділ І


Загальні основи педагогік и вищої школи


 


етапи професійного становлення майбутнього спеціаліста скла­дають основу професійно-педагогічного виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову, позааудиторну та гро­мадську роботу.

Велика увага має приділятися використанню виховного потен­ціалу навчальних предметів, які формують філософсько-світогляд­ну позицію, науковий досвід, пізнавальну активність і культуру розумової праці, навички самоврядування, соціальної активності і соціальної відповідальності, політичну культуру студентів; роз­вивають почуття любові до Батьківщини і свого народу, право­свідомість; сприяють виробленню свідомого ставлення до праці, естетичної культури і фізичного вдосконалення.

Активне засвоєння суспільно-історичного досвіду майбутніми вчителями забезпечує діяльнісний підхід.

Цілісність цього досвіду забезпечує системний підхід в органі­зації виховного процесу у вищих педагогічних навчальних зак­ладах.

В умовах розбудови української державності і подальшого роз­витку незалежності України реальною методологічною основою виховання як соціального явища є ідеологія державотворення зо­рієнтована на загальнолюдські та національно-культурні цінності.

Теоретичною основою виховної діяльності в наш час є новий національно-культурний зміст, звернення до коренів етнопедаго-гіки, знайомство з іменами забутих предків.

Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до навчання дітей, а й до їх виховання. І перш ніж вчити дітей са­моствердженню у суспільстві, він має сам навчитися цьому.

Тому головне завдання педагогічного вузу - це виховання гро­мадянина не для того, щоб примусово нав'язувати йому зовнішні демократичні ритуали, залучати до споживацьких ідеалів, а вчи­ти тим особистим якостям, котрі на засадах традиційно-зберіга­ючих та творчо-оновлюючих начал зроблять наше суспільство життєспроможним і дійсно громадянським, дійсно демократич­ним.

Специфіка виховного процесу у вищих педагогічних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.


При організації виховного процесу важливо пам'ятати про умови його результативності, а саме:

• формування морального обличчя особистості відбувається на
основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими;

• співвіднесення зовнішніх впливів з індивідуальними особ­
ливостями особистості;

• знання джерел і рушійних сил її самовизначення.
Педагогічний навчальний заклад має сформувати культуру

самовизначення у кожного студента. Життєве самовизначення більш широке поняття, ніж тільки професйне і навіть громадянсь­ке. Воно характеризує людину як суб'єкта власного життя і влас­ного щастя, яка самореалізує свої сили і здібності. Необхідно у майбутніх вчителів сформувати базову культуру. Базова культу­ра є деякою цілісністю, що містить у собі оптимальну наявність властивостей, якостей, що дозволяють людині розвиватися в гар­монії з суспільною культурою. Сьогодні варто звертати увагу на формування у майбутніх вчителів таких якостей, як-от: професій­на гідність, вірність обов'язкам, діловитість, уміння вести диску­сію, відповідальність.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Таксономія цілей в афективній (емоційно-цінністній) сфері включає цілі формування емоційно-оообистісного ставлення до явищ навколишнього світу на рівні:

• сприймання (моральних норм суспільства);

• інтересу (сформованості інтересу до моральних норм суспіль­
ства);

• готовності (реагувати певним чином на події, вчинки людей);

• засвоєння ціннісних орієнтацій;

• активного їх вияву.

Створення чіткої таксономії цілей у виховній роботі дає мож­ливість професорсько-викладацькому складу концентрувати зу­силля на головних завданнях, забезпечувати ясність і гласність спільної роботи викладачів і студентів, створювати еталони резуль­татів роботи.


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


Підвищенню ефективності виховної роботи у педагогічних зак­ладах освіти, на нашу думку, могли б сприяти перспективні пла­ни виховання студентів, які б координували організацію виховної роботи на рівні ректорату, факультетів, деканатів, кафедр, кура­торів груп відповідно кожного року навчання, забезпечуючи єдність вимог і дій, наступність і перспективність виховного про­цесу протягом усіх років навчання студента. Виховний процес у вищому навчальному педагогічному закладі реалізує принципи виховання, що визначені Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти і склалися історично (єдність націо­нального і загальнолюдського; природовідповідність; культурові-дповідність; активність, самодіяльність і творча ініціатива студен­тської молоді; демократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і наступність виховання; єдність на­вчання і виховання; цілеспрямованість; диференціація та індив­ідуалізація виховного процесу; етнізація; комплексний підхід; опора на позитивне).

Основні напрями виховання реалізуються у педагогічних на­вчальних закладах у процесі навчання та позааудиторної діяль­ності студента.

Позааудиторна виховна робота у вищому навчальному закладі проводиться на основі студентського самоврядування, активності і самостійності студентів за умови керівної ролі студентського акти­ву і педагогічної допомоги викладачів. Позааудиторна робота сти­мулює формування особистості майбутнього педагога у контексті професіоналізації всіх виховних впливів на студентів.

Професіоналізація позааудиторної роботи вміщує, з одного боку, «спеціалізацію», тобто урахування специфіки факультету, а з іншого- «педагогізацію», яка враховує загальну професіогра-му вчителя, надаючи всій системі навчально виховної роботи у вищій школи педагогічної спрямованості, широко застосовуючи в практиці виховання прикладів із професіональної діяльності.

Позааудиторна виховна робота дозволяє надати процесу набут­тя професії особистісного забарвлення. Вона містить форми, які забезпечують вдосконалення загальної педагогічної підготовки студентів. Основними напрямами професіоналізації позааудитор­ної виховної роботи можна вважати:


 

• врахування специфіки факультету при організації і прове­
денні виховної роботи із студентами;

• широке використання форм, що відображають специфіку
професійної діяльності майбутніх педагогів;

• моделювання і розв'язання педагогічних ситуацій;

• вдосконалення умінь і особистісних якостей майбутніх ви­
хователів у процесі включення їх до активної позааудитор­
ної виховної діяльності;

• психолого-педагогічне обґрунтування методів і форм позаа­
удиторної роботи студентів.

Основними напрямами виховної роботи у вищому навчально­му закладі є: формування наукового світогляду; громадянське та патріотичне виховання; правове виховання; моральне виховання; художньо-естетичне, трудове, фізичне виховання; екологічне ви­ховання; професійно-педагогічне виховання.

Основними засобами і формами реалізації цих напрямів робо­ти у вищих навчальних закладах є: диспути, вечори, читацькі кон­ференції, бесіди, свята, лекції, зустрічі та інше.

Наприклад, серед основних заходів громадянського та патріо­тичного виховання можна назвати:

• Бесіди та лекції з патріотичної тематики про історію, куль­
туру, літературу і мистецтво різних народів і країн, про їх
культурні взаємозв'язки;

• Екскурсії історичними та літературно-мистецькими місця­
ми Житомирщини, України;

• Диспути про культуру міжетнічних відносин;

• Вечори і зустрічі поколінь;

• Відзначення ювілею просвітників, письменників, діячів літе­
ратури, науки, культури, мистецтва;

• Відзначення українських народних свят, обрядів;

• Ознайомлення з традиціями і побутом народів України;

• Роз'яснення основних засад Конституції України;

• Лекції та бесіди з питань правового виховання;

• Зустрічі з працівниками правоохоронних органів;

• Дискусії на тему «Молодь і закон».

Серед форм позааудиторної виховної роботи з педагогіки мо­жуть бути: педагогічні інформації; диспути на педагогічні теми;


Розділ 1


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


читацькі конференції; усні журнали (можливі такі назви жур­налів: «Педагогічний кругозір», «Хочу все знати», «Серце віддаю дітям», «Сторінки життя видатних педагогів», «У нас в гостях пе­дагоги-новатори» та інші); бесіди за круглим столом; вечори на педагогічні теми; конкурси «Шукаємо педагогічні таланти*; пе­дагогічні тижні; педагогічні гуртки; студентський клуб «Вчитель».

Історично склалося, що реалізація виховної роботи у студен­тських групах здійснюється через інститут кураторів. Це уп­равлінська ланка, яка взаємодіє з іншими у системі позааудитор-ної виховної роботи і забезпечує її організацію на рівні студентської академічної групи. Результатом діяльності курато­ра є набуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних якостей особистості.

Куратор призначається адміністрацією університету на підставі подання декана факультету, а також з урахуванням поба­жань студентів для роботи з академічними групами 1-У курсів.

На посаду куратора академічної групи призначається про­відний спеціаліст, досвідчений педагог. Враховується також профіль підготовки фахівців та специфіка діяльності факультету. Строк перебування на посаді куратора - один навчальний рік (згідно з наказом ректора університету). Термін дії наказу щодо призначення на посаду може щорічно продовжуватись. Обов'яз­ковими умовами призначення на посаду є: стаж викладацької ро­боти у вищому закладі освіти (не менше ніж два роки, з них у даному університеті - не менше одного року); обов'язкове викла­дання одного з лекційних курсів чи проведення семінарсько-прак­тичних занять в академічній групі. Куратор, як правило, працює із конкретною академічною групою протягом трьох-п'яти років. Діяльність куратора академічної групи здійснюється на підставі Статуту університету, Концепції виховної роботи з урахуванням особливостей і традицій університету. Зміст його діяльності виз­начається такими основними документами: Законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта. Ук­раїна XXI сторіччя»; «Концепцією-виховання дітей та молоді у на­ціональній системі освіти», «Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті», відповідними інструктивно-мето-


дичними документами Міністерства освіти і науки України, а та­кож положеннями, розробленими структурними ланками універ­ситету. Згідно зі своїм соціальним статусом та функціональними обов'язками куратор академічної групи у своїй діяльності реалі­зує конкретні виховні функції.

На кураторів академічних груп розповсюджується система матеріального заохочення, прийнята в університеті та за подан­ням даного факультету чи проректора. Результати діяльності ку­ратора обговорюються систематично на засіданні кафедр, радах факультетів, ректоратів та вченій раді згідно з планом роботи уні­верситету.

Документація, яку веде куратор, визначається відповідно до основних нормативних документів щодо організації навчально-виховної роботи у вищих закладах освіти. Діяльність куратора академічної групи здійснюється на підставі плану виховної робо­ти, розробленого на навчальний семестр, рік, згідно з перспектив­ним та річним плануванням університету за формою, затвердже­ною вченою радою. Адміністративно куратор академічної групи підпорядкований заступнику декана факультету і погоджує свою діяльність з деканом та завідуючими кафедрами.

Організаційно-методична допомога кураторам надається адм­іністрацією університету згідно з їх посадовими обов'язками та рівнем професійної компетентності. Методична підготовка кура­тора забезпечується різноманітними формами методичної роботи.

Функції куратора академічної групи: аналітична, організа­торська, комунікативна та соціальна. Аналітична функція перед­бачає планування та організацію виховної роботи студентською групою на підставі урахування куратором: міжособистісних сто­сунків у колективі мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя (останнє дослід­жується куратором спільно з профоргом групи), стану здоров'я, результатів навчання тощо. Організаторська функція забезпечує надання необхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалізується у гуманістично-орієнтованій взаємодії «педагог-студент». Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному розвитку,


Розділ І


Загальні основи педагогіки вищої школи


 


засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями, використовуючи позааудиторну виховну роботу як «ситуації соц­іального досвіду поведінки». Але і сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, тому що теж приймає та переробляє соціальний досвід, носієм якого є студентство. Отже, педагогічним засобом соціалізації є множинність стосунків, які виникають не тільки у навчальному процесі, айв організації виховної позааудиторної роботи1.

Керівник академічної групи: спільно з активом групи складає проект плану виховної роботи на навчальний рік, який затверд­жується на зборах академгрупи; стежить за виконанням плану, в процесі якого аналізує ефективність виховної роботи, розвиток твор­чої ініціативи студентів самоврядування; веде індивідуальну робо­ту зі студентами; виявляє нахили і здібності студентів і сприяє їх участі в роботі наукових гуртків, творчих студій, культурних това­риств, клубів за інтересами, спортивних секцій, в художній само­діяльності; тримає в полі зору успішність студентів, встановлює контакти з відповідними кафедрами з метою створення належних умов для навчання, надання їм необхідної допомоги, здійснення заходів для роботи з обдарованими студентами; висловлює свої ре­комендації академічній групі щодо проведення виховних годин, присутній на них, сприяє залученню студентів до факультетських та загально-університетських заходів; піклується про житлово-по­бутові умови студентів, про їх культурний відпочинок, бере участь у розподілі місць у гуртожитку, періодично відвідує його; вносить пропозиції щодо відзначення і заохочення кращих студентів, бере участь у складанні характеристик студентів академічної групи; несе відповідальність за свою роботу перед деканатом і кафедрою.

Планування значною мірою визначає результати та перспек­тивність системи виховної роботи. Цілеспрямоване і чітке плану­вання допомагає кураторам уникнути багатьох помилок та нега­тивних явищ у студентський групі. Обґрунтований план дозволяє

'Дубасенюк О.А. Методичні рекомендації керівнику академічної гру­пи з виховної роботи серед студентів педагогічного університету. - Жи­томир: Житомир, пед.ун-тет, 2000.


намітити загальні перспективи та конкретні шляхи розв язання поставлених виховних завдань. Основні вимоги до плану:

• цілеспрямованість плану, тобто зміст та форми виховної ро­
боти, що плануються, передбачають реалізацію конкретних
цілей та задач. Кожна справа має сприяти розв'язанню по­
ставлених завдань. Залежно від мети кожна форма роботи
має свою специфіку у її використанні;


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.015 сек.)