АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Порівняльна характеристика прісноводних найпростіших

Читайте также:
  1. III.2. Преступление: общая характеристика
  2. XV. 1. Загальна характеристика електрохімічних процесів
  3. А) Статическая вольт-амперная характеристика
  4. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  5. Активные операции коммерческих банков: понятие, значение, характеристика видов
  6. Альтернативные системы растениеводства и их краткая характеристика
  7. АМПЛИТУДНО-ЧАСТОТНАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОЛОСА ПРОПУСКАНИЯ И ЗАТУХАНИЕ
  8. Анатомо-физиологическая характеристика периода новорожденности.
  9. Б) Динамическая вольт-амперная характеристика дуги.
  10. Б.Обладает пространственными, физико-химическими и энергетическими характеристиками.
  11. Бактериологическое оружие: общая характеристика, поражающее действие
  12. Баланс предприятия как обобщающая характеристика хозяйственных средств
Класи Саркодові Джгутикові Інфузорії
Представ-ники Амеба протей Евглена зелена Інфузорія туфелька
Розміри 0,2-0,5 мм 0,05-0,06 мм 0,1-0,3 мм
Будова Мембрана, цитоплазма, ядро, пульсуюча вакуоля, травні вакуолі; утворює псевдоніжки Пелікула, ядро, вічко, джгутик, хроматофори Пелікула, війки, передротова западина, клітинний рот, ско­ротливі вакуолі, травні вакуолі, гене­ративне ядро (мале), вегетативне ядро (велике), порошиця
Органели руху Несправжні ніжки (псевдоподії) Джгутик Війки
Живлення Утворення травних вакуоль На світлі – фотосин­тез, у темряві готові органічні речовини поглинає з середовища Передротова заглибина —► клітинний рот —► глотка —► травна вакуоля —► порошиця.
Дихання Дифузія газів через всю поверхню клітини Дифузія газів через всю поверхню клітини Дифузія газів через всю поверхню клітини
Виділення та осморегу-ляція Через поверхню клітини та скоротли­ву вакуолю Через поверхню клітини та ско-ротли­ву вакуолю Через поверхню клітини та через дві скоротливі вакуолі з привідними канальцями
Розмноження Нестатеве, поділ клітини на дві дочірні Нестатеве, поділ клітини на дві дочірні Нестатеве, поділ клітини на дві дочірні, статевий процес – кон'югація
Подразливість Таксиси на концентрацію речовин, механічну дію Таксиси на концен­трацію речовин, механічну дію, позитивний фототаксис Таксиси на концентрацію речовин, механічну дію
Інцисту-вання Втягує псевдоніжки, викидає частки їжі, зовнішній шар цитоплазми виділяє щільну оболонку Відкидає джгутик, клітина заокруглюється, виділяє щільну оболонку Відкидає війки, клітина заокруг­люється, виділяє щільну оболонку

Морські одноклітинні

Форамініфери – виключно морсь­кі види. Відрізняються кулястою фор­мою тіла, тонкими довгими псевдоніжками, що розходяться від клітини раді­ально, а також наявністю черепашки з карбонату кальцію та органічних речо­вин, або піщинок, що налипають до сли­зу, який вкриває клітину. Форамініфери можуть жити на дні моря, на водоростях або плавати у товщі води. Черепашка пронизана великою кількістю дрібних пор і має широкий отвір – устя. Через пори й устя виходять численні псевдо­ніжки, які галузяться, а в певних місцях зливаються між собою, утворюючи ловильну сітку. Живляться форамініфери дрібними одноклітинними, а також часточками органічної речовини. Клітини форамініфер містять одне або кілька ядер. Форамініфери відіграли та відіграють важливу роль в утворенні осадо­вих гірських порід. Після їхньої загибелі черепашки осідають на дно та накопичуються там. Із них під дією високого тиску формуються гірські породи: крейда та вапняк. Унаслідок коливань літосфери дно морів піднімалося й перетворювалося на суходіл і гори. Так утворилися гірські хребти Піренеїв, Альп, Гімалаїв, що складаються переважно з форамініферових вапняків, які люди здавна використовують як будівельний матеріал та сировину для ви­палювання вапна.

Радіолярії загальною організацією нагадують форамініфер. Головною відмінністю радіолярій є наявність внутрішньоклітинної оболонки – цен­тральної капсули. Позакапсулярна плазма, що лежить навколо центральної капсули, складається з великої кількості окремих комірок, порожнини яких заповнені драглистою речовиною, багатою на воду. Від позакапсулярної плазми відходять радіально розміщені, схожі на промені псевдоніжки. Центральна капсула являє собою внутрішньоклітинний скелет, що захищає внутрішньо-капсульну частину клітини. У переважної більшості радіолярій дуже гарний кремнеземовий скелет, що може мати форму решітчастих куль, вкладених одна в одну, сітчастих сфер, шоломоподібних черепашок, кілець тощо. Центральна капсула пронизана отворами, через які внутрішня плазма сполучається із зовнішньою. Внутрішня плазма містить одне або кілька ядер. Одні псевдоніжки радіолярій відходять від внутрішньої плазми і, проходячи через отвори центральної капсули, далеко виступають назовні. Інші почина­ються у зовнішній плазмі і значно коротші. Розмножуються радіолярії по­ділом, який починається у центральній капсулі. У результаті такого поділу в материнській центральній капсулі можуть розміщуватися численні дочірні центральні капсули, які потім руйнують материнську центральну капсулу та зовнішню плазму і виходять назовні. Іноді у радіолярій відбувається розмно­ження з утворенням зооспор, яких у центральній капсулі утворюються сотні і навіть тисячі. Кожна зооспора має два джгутики. Оболонка материнської капсули розривається, і зооспори виходять назовні. У плазмі радіолярій мо­жуть жити одноклітинні водорості, які діляться незалежно від самої радіолярії. Радіолярії також беруть участь в утворенні осадових гірських порід – кремнеземів.

Одноклітинні ґрунту. Видів ґрунтових найпростіших порівняно мало. До них належать дрібні види, що пристосувалися до життя у тонких плівках вологи ґрунтових капілярів: Вони здатні до швидкого інцистування у разі пересихання ґрунту і до швидкого виходу з цист у сприятливих умовах. У 1 г налічується бути від 6 до 380 тисяч найпростіших. Переважну більшість цієї фауни становлять – джгутикові, потім амеби, а число інфузорій не перевищує кількох сотень на 1 грам вологого ґрунту. Найпростіші живуть тільки у поверхневих шарах ґрунту до глибини 30-50 см.

Ґрунтові найпростіші, розкладаючи органічні речовини ґрунту, беруть участь у процесах ґрунтоутворення. Хоча треба відзначити і деяку їх негативну роль. Ґрунтові найпростіші, знищуючи азотфіксуючих бактерій, спричи­няють зменшення фіксації атмосферного азоту, а отже, й зменшення частки сполук нітрогену в ґрунті.

Найпростіші використовують як середовище існування інші організми, при цьому різні види можуть співіснувати взаємовигідно (мутуалізм), або ж найпростіші паразитують в інших організмах (паразитизм).

Наприклад, мутуалістичні джгутикові поширені в кишечнику деяких комах (тарганів та термітів). Вони допомагають комахам перетравлювати клітковину, на яку багата їхня їжа, оскільки самі комахи не здатні виробляти необхідні ферменти

Паразитичні найпростіші

Дизентерійна амеба, паразитуючи на слизовій оболонці кишечнику людини, спричиняє амебну дизентерію або амебіаз. Вона пристосована до руйнування клітин кишкового епітелію. Ектоплазма дизентерійної амеби більш щільна, що надає міцності її псевдоподіям, якими паразит прокладає собі шлях між епітеліальними клітинами кишки. Дизентерійна амеба, заглиб­люючись у стінки кишки, може спричиняти виразки та нагноєння. Вона також може переноситися кров'ю та утворювати гнояки в печінці, легенях та інших внутрішніх органах. Основним симптомом ураження дизентерійною амебою є кривавий пронос, що дуже виснажує хво­рого. То затихаючи, то посилюючись, дизентерія може тривати роками. В історії медицини відомий випадок, коли дизентерія мучила хворого 34 роки. Смертність від дизентерії за відсутності лікування становить 18-40% і зале­жить від кліматичних умов. Зараження дизентерійною амебою відбувається через пиття забрудненої води, у якій є цисти паразита, що потрапили у воду разом із випорожненнями.

Трипаносом відомо понад 60 видів. Ці хвороботворні джгутиконосці – паразити плазми крові хребетних тварин та людини. Трипаносоми, що паразитують в організмі людини, спричиняють сонну хворобу. Хвороба починається слабкою пропасницею, а закінчується глибоким виснаженням, непере­борною сонливістю та смертю. Причиною хворобливих симптомів є токсини, які виділяють трипаносоми у кров хворого. Ці токсини через спинномозкову рідину впливають на нервові клітини спинного та головного мозку.

Переносниками сонної хвороби є кровосисні мухи цеце та ківу. Із кров'ю хворої людини до організму мухи потрапляють трипаносоми. У орга­нізмі мухи вони розмножуються. Якщо така муха вкусить здорову людину, вона заразить її паразитом. Боротьба із сонною хворобою ускладнюється тим, що носіями хвороби є антилопи, але хвороба у них перебігає легко.

Лейшманії – паразитичні джгутиконосці, що спричиняють утворення шкірних виразок, які не гояться протягом 1-2 років. Лейшманії можуть вра­жати й внутрішні органи: печінку та селезінку. Трапляється така хвороба найчастіше у Закавказзі та Середній Азії. Переносять лейшманій москіти.

Лямблії – паразитичні джгутиконосці завдовжки 0,015 мм. Паразиту­ють у кишечнику та протоках печінки людини. Лямбліями уражені до 40% дітей. На черевному боці у лямблії знаходяться дві присос­ки, якими вона прикріплюється до стінки кишечнику чи протоки печінки. За­раження лямбліями може не мати шкідливих наслідків, а може супроводжу­ватися порушеннями роботи кишечнику та печінки.

Малярійний плазмодій є збудником малярії. Переносять збудника ма­лярії від хворих людей до здорових малярійні комарі. Під час укусу зі слиною зараженого комара до організму здорової людини потрапляють рухливі клітини малярійного плазмодія. Спочатку паразит потрапляє до клітин печінки, де розмножується нестатевим шляхом, потім вражає еритроцити, де живиться, росте й знову нестатево розмножується. У одному еритроциті мо­же утворюватися від 12 до 24 нових паразитів. Вони розривають уже мертвий еритроцит і вражають нові еритроцити. Враження нових еритроцитів відбу­вається одночасно, що обумовлює періодичність повторення приступів про­пасниці. Залежно від виду паразита, приступи можуть повторюватися через кожні 24, 48 або 72 години. Хвороба супроводжуються недокрів'ям, збільшенням печінки та селезінки, які вражаються паразитом. Через деякий час нестатеве розмноження паразита в крові людини змінюється утворенням гаметоцитів, подальший розвиток яких можливий тільки в організмі самки малярійного комара. Гаметоцити з кров'ю хворої людини після укусу потрапляють до ор­ганізму самки малярійного комара. У просвіті кишечнику самки гаметоцити перетворюються на гамети та зливаються, утворюючи зиготу. Зигота при­кріплюється до підепітеліального шару кишковика самки комара і перетво­рюється на ооцисту. Всередині ооцисти відбувається поділ ядра, її вміст роз­падається на кілька десятків червоподібних спорозоїтів. Спорозоїти залиша­ють зиготу та з кров'ю комара переносяться до його слинних залоз. Під час укусу таким комарем збудник з його слиною потрапляє до організму людини. Кров'ю людини та тварин живляться лише самки комарів, оскільки їм потрі­бні білки для утворення яєць. Самці живляться тільки соками рослин.

3. Підцарство Багатоклітинні налічує 30 типів тварин, з яких основними є: Кишковопорожнинні, Плоскі черви, Круглі черви, Кільчасті черви, Молюски, Членистоногі, Хордові.

Тип Кишковопорожнинні налічує приблизно 9 тисяч видів. Це багатоклітинні двошарові тварини, що мають кишкову порожнину, в якій відбувається порожнинне травлення. Клітини диференційовані за будовою та функціями, є нервова система. У кишковопорожнинних вперше з’являються рефлекси, як відповідь організму на продразнення зовнішнього та внутрішнього середовища. Наприклад, після уколу голкою тіло кишковопорожнинної тварини рефлекторно стискається. Для кишковопорожнинних характерна променева симетрія тіла (через тіло тварини можна провести безліч уявних площин симетрії). Живуть у морях, але трапляються й прісноводні види. Для багатьох видів характерний зовніш­ній або внутрішній скелет (вапняковий, рідше – роговий).

Будова кишковопорожнинних

Зовнішня будова. Тіло гідри циліндричної форми завдовжки до 1 см. На передньому кінці його розміщений ротовий отвір, оточений віночком з 5-12 щупалець. На задньому кінці тіла розміщена підошва, за допомогою якої гідра прикріп­люється до підводних предметів. Частину тіла гідри між ротом та підошвою називають стебельцем. Для гідри характерна променева симетрія тіла.

Внутрішня будова. Гідра – двошарова тварина. Між зовнішнім шаром тіла гідри (ектодерма) та внутрішнім (ентодерма) є шар безструктурної речо­вини (мезоглея).

 
 

Типи клітин:

· епітеліально-м'язові (виконують функції захисту та скорочення, забезпечують рух);

· травні (внутрішньоклітинне травлення);

· нервові (утворення та проведення нервових імпульсів);

· жалкі (захист організму, паралізування здобичі);

· проміжні (у процесі регенерації перетворюються в усі інші види клітин);

· залозисті (утворюють травний сік для травлення у кишковій порожнині);

· статеві – яйцеклітини та сперматозоїди (беруть участь у статевому розмноженні).

Особливості життєдіяльності гідри прісноводної:

· особливий рух (перевертається з підошви на щупальця, з щупалець на підошву і т. д.);

· розмноження вегетативне (брунькування) або статеве. Восени гідри утворюють статеві клітини. Сперматозоїди вільно плавають у воді, зливаються з яйцеклітинами інших гідр. Сама гідра відмирає, а утворені зи­готи залишаються і навесні з них утворюються нові особини;

· сперматозоїди та яйцеклітини у кожної особини дозрівають у різний час, тому самозапліднення не можливе;

· нервова система дифузного типу;

· травлення відбувається у два етапи (у кишковій порожнині їжа під впливом травного соку, який виділяють залозисті клітини, розпа­дається на частини, які захоплюють травні клітини і перетравлюють остаточно), неперетравлені рештки виводяться через рот;

· гідра – хижак, паралізує жертви отрутою жалких клітин і за допо­могою щупалець спрямовує в рот;

· гідра здатна до регенерації (відновлення цілого організму з частини тіла), яка відбувається переважно за рахунок проміжних клітин.

Різноманітність кишковопорожнинних

Морські кишковопорожнинні: поліпи (коралові поліпи, мадрепорові по­ліпи, актинії – поодинокі поліпи), медузи (ціанея, аурелія, коренерот).

Деякі морські кишковопорожнинні цікаві тим, що у них чергуються ста­теве та нестатеве покоління. Переважна більшість медуз розмножуються ста­тевим шляхом, під час якого з яєць виходять личинки з війками – планули. З них розвиваються поліпи (сидячі форми), які за планом будови схожі на гідру. Поліпи розмножуються нестатево (брунькуванням), утворюють міцний вапняковий скелет, тому зовні нагадують гілки рослин. Після смерті тварини вапнякова «гілка» залишається. Скелет поліпів настільки міцний, що може пошкодити днище корабля, тому коралові рифи (колонія коралових поліпів) завжди становили небезпеку для мореплавців. Переважна більшість поліпів та медуз є особинами різних поколінь одного й того ж виду. Поліпи – це покоління, яке розмножується вегетативно (брунькуванням). Шляхом брунькування поліпи утворюють диско­подібні личинки, які пізніше перетворюються на медуз. Деякі поліпи медуз не утворюють (коралові поліпи). Тіло медуз прозоре, має форму дзвона зі щупальцями по краях. По краю дзвона в ропаліях (видозмінених щупальцях) розміщені органи чуття. У кожному ропалії є один статоцист (орган рівноваги) та кілька вічок. За допомо­гою статоцистів тварина може сприймати інфразвуки, що виникають від тер­тя повітря до морських хвиль. Це дає можливість медузам завчасно відчувати наближення шторму і відпливати від берегів та занурюватися глибше у воду. Вивчивши цю властивість медуз, вчені сконструювали прилад, який дає мож­ливість передбачити наближення шторму за 15 годин.

 
 

Медузам властивий реактивний рух. М'язові волокна країв дзвона ско­рочуються, внаслідок чого вода виштовхується з-під нього, а медуза ру­хається у протилежному напрямку. Рот, розміщений на нижньому боці дзвона й оточений ротовими лопа­тями, веде у шлунок, від якого до країв дзвона розходиться система радіаль­них каналів, що з'єднані з кільцевими каналами, розміщеними по краю дзво­на. Шлунок медузи разом із каналами утворює гастроваскулярну систему, яка забезпечує травлення їжі та надходження поживних речовин до тканин та органів тварини.

Медузи – роздільностатеві тварини. Гонади медуз розміщені в ентоде­рмі, дозрілі яйця та сперматозоїди виводяться назовні через рот. Із заплідне­ного яйця розвивається личинка, яка деякий час плаває у воді, згодом осідає на дно й перетворюється на поліп. Поліп росте, утворюючи брунькуванням медуз. Так відбувається чергування поколінь: статевого (медузи) й нестатево­го (поліпи).

4. Тип Плоскі черви. Відомо близько 12 тисяч видів, більшість з яких – паразити тварин та людини, хоча є й вільноживучі форми. Довжина тіла становить від десятих частин міліметра до 30 м (паразит кишечнику кашалотів). Тіло складається з трьох шарів (ектодерма, мезодерма, ентодерма). Для них характерна двобічна симетрія тіла, розвинуті тканини та системи органів, тіло, сплощене у спин­но-черевному напрямку (суцільне, або поділене на членики).

 
 

Будова плоских червів на прикладі планарії білої (клас Війчасті черви). Довжина тіла планарії білої – до 25 мм, з нижнього боку тіло її вкрите війками. Ротовий отвір розташований на черевному боці тіла, приблизно посередині. За ротовим отвором міститься довга глоткова трубка, яка може висовуватися назовні та проникати в тіло жертви, висмоктуючи її.

Внутрішня будова планарії

Шкірно-м'язовий мішок: одношаровий миготливий епітелій, багатий на залозисті клітини; 3 шари м'язів (кільцеві, поздовжні та косі); проміжки між органами заповнює паренхіма.

Травна система: ротовий отвір, глотка, три гілки кишечнику, що закін­чуються сліпо. Неперетравлені рештки викидаються через рот.


Кровоносна система відсутня.

Видільна система: протонефридії (система канальців), що починаються в паренхімі клітинами зірчастої форми з війками та видільні пори.

Дихальна система відсутня. Дихають планарії всією поверхнею тіла.

Нервова система: центральна (нервові вузли та поздовжні нервові сто­вбури, що з'єднані перемичками) та периферична (нерви), органи чуття – очі та сенсили (органи рівноваги).

Статева система: чоловіча (сім'яники, парувальний орган), жіноча (яєчники). У планарії білої (та інших вільноживучих плоских червів) розви­ток прямий, у паразитичних – непрямий, є стадія личинки.

Клас Сисуни. Відомо понад 4 тис. видів, з яких понад 600 – в Україні. Тіло у них плоске, війки відсутні, є сильні присоски (ротові та черевні). Шкірно-м'язовий мішок вкритий кутикулою, яка може мати гострі шипи або вирости, гермафродити (мають чоловічі і жіночі статеві органи), запліднення переважно перехресне, але можливе також самозапліднення.

Печінковий сисун має довжину тіла 2-3 см; паразитує в печінці та жовч­них протоках великої рогатої худоби, свиней, кролів, інколи людини. Може відкладати понад 100 тисяч яєць за добу.

Цикл розвитку сисуна:

яйце (для подальшого розвитку повинно потрапити у воду); личинка з війками (деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло ставковика малого, де партеногенетично розмножується);

личинки з м'язовими хвостами (інцистуються на прибережні рослини, або біля поверхні води);

 
 

цисти (разом з водою чи травою потрапляють у кишечник остаточ­ного хазяїна);

проміжний хазяїн – ставковик малий; остаточний хазяїн – велика рогата худоба, свині, кролі, людина.

Котячий сисун: за будовою та циклом розвитку схожий до печінкового сисуна. Паразитує в протоках печінки, жовчного міхура або підшлункової залози. Має двох проміжних хазяїв: молюска бітінію та коропових риб. Зарази­тися можна через недосмажене м'ясо коропових риб.

Клас Стьожкові черви. Відомо 3500 видів, з них в Україні понад 500. Тіло складається з голівки, що має органи прикріплення (гачки, присос­ки), шийки та члеників (від 2-3 до кількох десятків тисяч). У кожному чле­нику є сім'яники та яєчники. Поглинають поживні речовини всією поверх­нею тіла (відсутня травна система). Дихання анаеробне.

Бичачий ціп'як має на голівці 4 присоски, якими прикріплюється до стін­ки кишки; гачків не має. У довжину може сягати 4-10 м. Нові членики по­стійно утворюються від шийки, збільшуються, у них дозрівають яйця. Кож­ний членик має окрему статеву та видільну системи. Останні членики, напов­нені яйцями, відриваються і з екскрементами виводяться назовні. У навколи­шньому середовищі членик здатний деякий час самостійно рухатися, згинаю­чись та перевертаючись. Органи дихання та травлення відсутні, оскільки ди­хають ціп'яки анаеробно, а поживні речовини всмоктують усією поверхнею тіла з кишечнику хазяїна.

Цикл розвитку:

яйце (для подальшого розвитку має потрапити в організм проміжно­го хазяїна – великої рогатої худоби, де перетворюється на личинку);

личинка (проникає у кровоносну судину і з током крові потрапляє у м'язи, діафрагму, язик тварини, де перетворюється на фіну);

фіна (міхурець, який усередині містить зачаткову голівку, що вивернута навиворіт. Для подальшого розвитку необхідно, щоб сире або недосмажене м'ясо тварини з'їв остаточний хазяїн (хижак, людина);

остаточний хазяїн (у кишечнику оболонка живої фіни розчиняється, голівка вивертається і ціп'як починає паразитувати).

Свинячий ціп'як має на голівці 4 присоски та хоботок з гачками (озброє­ний); довжина тіла становить 2-6 м. Проміжний хазяїн – свиня; цикл розви­тку схожий до циклу розвитку бичачого ціп'яка.

Широкий стьожак. Довжина тіла може сягати 25 м. Проміжні хазяї – рачок циклоп та щука.

Цикл розвитку стьожака:

яйце (для подальшого розвитку пови­нно потрапити у воду);

личинка з війками (деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло рачка циклопа. Щука заражується, з'ївши рачка, а личинка перетворю­ється в її м'язах на фіну);

фіна (з сирим чи недосмаженим м'ясом потрапляє у кишечник остаточ­ного хазяїна);

остаточний хазяїн (у кишечнику оболонка фіни розчиняється, голівка вивернеться і стьожак починає пара­зитувати).

Ехінокок: має тіло, що складається з 3-4 члеників, завдовжки 2-6 мм. Проміжні хазяї – вівці, кози, корови, верблюди, північні олені тощо; людина може бути випадковим проміжним хазяїном. Остаточні хазяї – собаки, кішки та інші хижаки. Фіна росте у м'язах та легенях. Відомий випадок, коли фіна ехіноко­ка у людини важила 16 кг. Видаляють фіни з організму людини оперативним втручанням.

5. Тип Круглі черви налічує близько 30 тисяч видів. Розміри тіла – від кількох міліметрів до кількох метрів. В Україні трапляється близько 1000 видів (хижаки, сапробіо­нти, паразити людини, тварин, рослин). У круглих червів є задній відділ кишечнику та анальний отвір; тварини роздільностатеві, мають первинну поро­жнину тіла.

Людська аскарида має непочленоване видовжене тіло, на поперечному перерізі кругле, завдовжки до 40 см. Тварини роздільностатеві (самець мен­ший за самку, задній кінець тіла його закручений), ротовий отвір оточений трьома губами, є анальний отвір. Тіло вкрите кутикулою та епітеліальною тканиною, які утворюють гіпо­дерму (чотири валики). Є поз-довжні м'язи (чотири тяжі).

Первинна порожнина тіла заповнена рідиною, яка перебуває під тис­ком, що надає тілу пружності (гідро-статичний скелет).

Травна система вклю-чає ротовий отвір, глотку, стравохід, передній, се­редній та задній відділи кишечнику, анальний отвір.

Нервова система складається з навкологлоткового нервового кільця і шести нервових стовбурів, які відхо­дять вперед та назад від нервового кільця; добре розвинуті переважно спинний та черевний стовбури, які залягають у валиках гіподерми.

Видільна система відсутня або представлена протонефридіями чи видозміненими шкірними залозами.

Статева система: у самок – яєчники, у самців – сім'яники. За­пліднення внутрішнє; є стадія личин­ки, розвиток якої супроводжується линянням. Самка здатна відкладати до 240 тис. яєць на добу.

Негативний вплив: пошкоджу­ють кишечник механічно, отруюють токсинами, забирають частину по­живних речовин.

Цикл розвитку аскариди:

· яйце для подальшого розвитку повинно потрапити у ґрунт, де доступ кисню та температура не нижче +12 °С дають змогу сформу­ватись всередині яйця личинці;

· личинка в яйцевій оболонці з немитими овочами чи фруктами потра­пляє в кишечник людини, де оболонка перетравлюється і личинка виходить у просвіт кишки;

·

 
 

вільна личинка пробиває стінку кишечнику, потрапляє у кров і з кров'ю мігрує через печінку та серце до легень. Там вона руйнує стінку альвео­ли і дихальними шляхами потрапляє в глотку і знову повертається до кишечнику. Під час міграції личинка закінчує свій розвиток.

Доросла аскарида живе 11-12 місяців.

Дитячий гострик паразитує в тонкому й товстому кишечнику людини. Тіло веретеноподібне, передній кінець має кутикулярне розширення (везикулу), задній кінець тіла самки видовжений та загострений, самця – закручений. Довжина тіла самців становить 2-5 мм, самок 9-12 мм. Тривалість життя – приблизно один місяць.

Гострики механічно пошкоджують кишечник та отруюють організм лю­дини токсинами. Самки відкладають яйця на шкіру біля анального отвору. Паразитують переважно у дітей, хоча бувають й у дорослих. Якщо яйця через немиті руки потраплять знову до кишечнику, відбувається повторне зараження.

Зараження трихінелою відбувається через недосмажене м'ясо свині. Цикл розвитку:

інкапсульована личинка (оболонка інкапсульованої личинки, потра­пивши в кишечник, перетравлюється, личинка виходить у його про­світ, де через три дні стає статевозрілою);

молода статевозріла трихінела (після запліднення самки головним кінцем прикріплюються до слизової кишечнику і народжують нових личинок);

личинка пробиває стінку кишечнику і з током крові мігрує в організ­мі, зупиняючись переважно у скелетних м'язах, язику, діафрагмі, оч­ному яблуці, де живиться, розвивається і поступово утворює капсу­лу. Крізь стінки капсули проходять кровоносні судини хазяїна, через які паразит отримує поживні речовини і виводить продукти обміну.

Статевозрілі трихінели ушкоджують слизову оболонку кишечнику, ви­діляють токсини, личинки руйнують м'язові волоконця, спричиняють підви­щення температури, болі у м'язах, набряки обличчя.

Пристосованість паразитичних червів (гельмінтів) до паразитичного способу життя:

• відкладють велику кількість яєць;

• їм властиве анаеробне дихання;

• покриви тіла стійкі до травних соків, що дозволяє жити у травному каналі хазяїна;

• розвиток личинки в організмі проміжного хазяїна.

Способи запобігання зараженню:

• вживати у їжу добре просмажене або проварене м'ясо та рибу;

• не купувати м'ясо та рибу у недозволених місцях і сумнівної якості;

• дотримувати правил особистої гігієни.

6. Тип Кільчасті черви налічує понад 9 тис. видів кільчастих червів. Тіло у них м'яке, видовже­не, утворене з багатьох сегментів. У кільчастих червів є органи руху (щетин­ки, параподії), замкнута кровоносна система, вторинна порожнина тіла; а у деяких морських видів розвинені органи дихання – зябра. Живуть у прісних і солоних водах, у ґрунті.

Різноманітність кільчастих червів:
Класи Малощетинкові Багатощетинкові П'явки
Основні ознаки На всіх сегментах тіла, крім ротового, є щетинки. Живуть у воді та ґрунті. На кожному сегменті є пара параподій з багатьма щетинками. Живуть у воді. Тіло плескате, мають присоски, більшість з них живиться кров'ю тварин, со­ком рослин. Живуть переважно у воді.
Представ-ники Трубочник, дощовий черв'як, австралійський земляний черв'як Нереїс, тихоокеансь­кий палоло, піскожил. Медична п'явка

Будова кільчастих червів на прикладі дощового черв'яка.

Зовнішня будова: довжина тіла до 21 см; тіло складається з сегментів. Є передній і зад­ній кінці тіла, тулуб, поясок. На кожному сег­менті – по дві пари щетинок.

Внутрішня будова:

· шкірно-м'язовий мі­шок (тонка кутикула, одношаровий епітелій, шар кільцевих та шар поздовжніх м'язів), у шкірі є багато залоз, що виділяють слиз;

· вторинна порожнина тіла (целом) запо­внена рідиною;

· травна система: рот, глотка, стравохід, воло, шлунок, кишечник, анальний отвір;

· кровоносна система замкнута, є спинна і черевна судини (по спинній кров тече вперед, по черевній – назад), «серця» – розширення кровоносних судин, м'язи яких скорочуються. Кров містить гемоглобін;

· дихання відбувається через покриви тіла;

· нервова система включає два нервові вузли (надглотковий і підглот­ковий), два нервові стовбури, які утворюють черевний нервовий ланцюжок, нерви;

·

 
 

видільна система: метанефридії (трубочки, розміщені попарно у кож­ному сегменті; у одному сегменті лійка з війками, у сусідньому – трубочка відкривається назовні).

Дощові черви – гермафродити, запліднення перехресне, розвиток прямий, утворюють кокони.

Значення кільчастих червів

Дощові черви: розпушують ґрунт; сприяють агрегації ґрунту, про­пускаючи його через свій кишечник; перемішують ґрунт, виносячи його з нижніх шарів; утворюють ходи, що сприяє проникненню повітря до коренів рослин.

Медична п'явка здавна використовується в медицині. Присмоктуючись до тварин чи людини, п'явка виділяє у рану гірудин – речовину, що запобі­гає зсіданню крові. За допомогою п'явок лікують хвороби, пов'язані з утво­ренням тромбів, підвищеним артеріальним тиском та інші.

7. Тип Молюски об'єднує приблизно 130 тис. видів несегментованих вториннопорожнинних тварини. Тіло молюсків м'яке, або вкрите черепашкою, яка у деяких видів недорозвинена. У представників цього типу відсутній шкірно-м'язовий мішок, оскільки м'язова система молюсків представлена окремими м'язами, які прикріплюються до черепашки. Порожнина тіла змішана, утворена залиш­ками первинної порожнини (виповнена паренхімою, у якій розміщені внутрішні органи) і сильно редукованим целомом (представлений навколо серцевою сумкою та порожниною статевих залоз). Від вторинної порожнини тіла у мо­люсків залишається тільки навколосерцева сумка та порожнина гонад, оскі­льки вторинна порожнина тіла втрачає свою опорну функцію. У молюсків є мантія – шкіряна складка, яка оточує тіло. Між мантією та тілом утворю­ється мантійна порожнина. Черепашка молюсків може бути суцільна, двосту­лкова або складатися з кількох пластинок. Розміри тіла молюсків становлять від кількох міліметрів до 18 м. Розмножуються статево; роздільностатеві або гермафродити; запліднення зовнішнє, або внутрішнє; розвиток прямий або з метаморфозом. Органи дихання зябра або легені, органи виділення – нирки, що являють собою видозмінені метанефридії. Кровоносна система незамкнена, серце дво, - або трикамерне. Нервова система розкидано-вузлового типу.

Клас Черевоногі молюски.

Будова черевоногих молюсків на прикладі ставковика великого.

Зовнішня будова: черепашка, нога з широкою підошвою, добре виражена голова (на голові є щупальця, очі, ротовий отвір), тулуб, асиметричне тіло.

Внутрішня будова:

Травна система включає: рот (язик, вкритий зубчиками, утворює тертку), глотку, стравохід, шлунок, кишечник, анальний отвір. Є травна залоза (печін­ка), слинні залози.

Дихає виноградний слимак легенею, повітря до якої надходить через дихальний отвір.

Кровоносна система незамкнена, серце двокамерне (передсердя, шлу­ночок), є кровоносні судини. Кров виливається в по
рожнину тіла.

Видільна система складається з нирки й вивідних шляхів.

Нервова система розкидано-вузлового типу, є навкологлоткове скуп­чення нервових вузлів, від якого нерви відходять до всіх органів.

Виноградні слимаки – гермафродити, але самозапліднення відсутнє, відкладають яйця, розвиток прямий.

Представники: ставковик великий, ставковик малий, виноградний сли­мак, котушка рогова, мітра тощо.

Значення черевоногих молюсків:

• входять до складу багатьох біоценозів;

• деякі види вживають в їжу (виноградний слимак);

• черепашки використовують як сувеніри;

• деякі види ушкоджують сільськогоподарські рослини, плодові тіла грибів;

• є проміжними хазяями деяких паразитичних червів.

Клас Двостулкові молюски.

Будова двостулкових молюсків на прикладі беззубки (жабурниці). Зовнішня будова: тулуб, нога, мушля має дві стулки (стулка складається з трьох шарів: рогового, фарфорового, перламутрового), двобічна симетрія тіла, довжина тіла – до 15 см.

Внутрішня будова.

Травна система складається з ввідного сифону, мантійної порожнини, рота (з боків є дві пари трикутних ротових лопатей, що відціджують їжу), стравоходу, шлунка, кишки, анального отвору (відкривається в мантійну по­рожнину), вивідного сифона. Є травна залоза (печінка), слинні залози не роз­винені.

Дихальна система: ввідний сифон, зябра, вивідний сифон.

 
 

Кровоносна система незамкнута, серце трикамерне (два передсердя і шлуночок).

Видільна система: дві нирки, протоки відкриваються в мантійну порожнину.

Нервова система розкидано-вузлового типу, три пари нервових вузлів, нерви.

Жабурниці роздільностатеві, сперматозоїди самців виводяться через вивідний сифон у воду. Запліднені яйця розвиваються у мантійній порожнині самки й виводяться у воду через вивідний сифон. Личинки зубчиками чи клейкими нитками прикріплюються до шкіри риб, утворюють пухлину, рос­туть, розривають шкіру та падають на дно водойми, де перетворюються на молюска.

Представники: беззубка (жабурниця), перлівниця, перлова скойка, дрейсена, тридакна, морський гребінець, вустриця, мідія, корабельний черв'як.

Значення двостулкових молюсків:

• вживають в їжу (вустриці, мідії);

• фільтратори води, індикатори чистоти водойм;

• черепашки використовують для виготовлення прикрас;

• виробляють барвник (пурпур);

• дрейсени можуть псувати підводні споруди, корабельний черв'як – дерев'яні підводні споруди.

Клас Головоногі молюски

Зовнішня будова: голова, тулуб та щупальця (8 коротких та 2 довгих – у кальмарів та каракатиць, 8 щупалець з присосками – у восьминогів), рот, очі.

Особливості внутрішньої будови. Рот у головоногих молюсків оточений роговими щелепами, що нагадують дзьоб папуги, слина містить отруту, що вбиває здобич, є чорнильна залоза, що в разі небезпеки виділяє чорнило й утворює чорнильну хмару. Кровоносна система головоногих молюсків майже замкнута, оскільки у багатьох місцях артерії через капіляри переходять без­посередньо у вени. Серце трикамерне, окрім нього є ще два серця, що проштовхують кров крізь зябра. Кров блакитна, головний мозок добре розвине­ний, захищений хрящовою оболонкою. Здатні до складної поведінки. Роз­дільностатеві, запліднення як внутрішнє, так і зовнішнє, розвиток прямий. Головоногі молюски здатні змінювати забарвлення тіла залежно від кольору дна і оточення, де вони перебувають. У них у шкірі є пігментні клітини – хроматоцити, які можуть рефлекторно розтягуватися або звужуватися під ді­єю спеціальних м'язів-розширювачів

Представники: восьминіг, каракатиця, кальмар, наутилус.

Значення головоногих молюсків:

• вживають у їжу (восьминоги, кальмари);

• з чорнильних мішків восьминогів виробляють фарбу сепію;

• є базою живлення для ластоногих, зубатих китів (кашалотів).

8. Тип Членистоногі. Найпоширеніші у природі тварини. Відомо приблизно 1,5 млн. видів, з яких на Україні – близько 250 тисяч. Для них характерні членисті кінцівки та зовнішній хітиновий скелет, періодичне линяння. Тіло складається з неод­накових сегментів: голова, груди (або головогруди), черевце. Існує спеціалі­зація посмугованих м'язів та двобічна симетрія тіла. Порожнина тіла змішана (міксоцель), мускулатура представлена поперечно-посмугованими м'язами, добре розвинений надглотковий нервовий ганглій, що утворює головний мо­зок. Добре розвинені органи дотику, хімічного чуття, складні фа­сеткові очі. Кишечник складається з передньої, середньої та задньої кишки. Органи виділення – видозмінені метанефридії або мальпігієві судини (тоне­нькі вирости середньої кишки). Органи дихання у водяних – зябра, у назем­них – трахеї або легені. Кровоносна система незамкнена, є пульсуючий ор­ган – серце. До типу Членистоногі відносяться три основні класи: Ракоподіб­ні, Павукоподібні, Комахи.

Клас Ракоподібні

Пристосовані до життя у водному сере­довищі, хоча окремі види живуть і на суші (наприклад, мокриці). Характерними є дві па­ри вусиків. Кінцівки складаються з основи та двох гілок (зовніш­ньої та внутрішньої), що від неї відходять, ор­гани дихання – зябра.

Зовнішня будова Ракоподібних на при­кладі річкового рака.

Покриви тіла – хітиновий панцир (зов­нішній скелет, характе­рне линяння), головог­руди (шип, складні фа­сеткові очі на стебельцях) та черевце; 19 пар кінцівок: на голові – короткі вусики, довгі вусики, пара верхніх щелеп, дві пари нижніх щелеп, на грудях – три пари ногощелеп, п'ять пар ходильних ніг (одні з них – клешні), на черевці є п'ять пар че­ревних ніжок, шоста пара – розширені ніжки (тельсон).

Клас Павукоподібні. Відомо близько 70 тис. видів. Живуть переважно на суходолі, але є й представники прісноводної та морської фауни.

Зовнішня будова павукопо­дібних на прикладі павука-хрестовика.

Покриви тіла: клітини одно­шарового епітелію утворюють ку­тикулу, що складається з трьох шарів, утворених з хітину. Зовніш­ній шар містить пігменти. Тіло складається з черевця і головогрудей. На головогрудях містяться вісім простих очей, шість пар кін­цівок: погощупальця, хеліцери, чотири пари ходильних ніг, а на черевці – павутинні бородавки. Переважна більшість будують ло­вчу сітку, від якої тягнеться сиг­нальна нитка до гнізда. Характер­ний статевий диморфізм.

Ряд Кліщі. Зовнішня будова: головогруди та черевце повністю злиті, у передній частині тіла є голівка, утворена щупальцями та хеліцерами. Розвиток непрямий (є стадія личинки).

Різноманітність: па­нцирні кліщі живуть у верхньому шарі ґрунтів (особливо лісових); павутинні кліщі проколюють покриви листків і живляться соками рослин; галові кліщі є шкідниками сільськогосподарських рослин; коростяний свербун па­разитує у шкірі людини, спричиняючи коросту; залозниця вугрева паразитує у підшкірній клітковині та волосяних сумках; іксодові кліщі живляться кров'ю хазяїна.

Значення кліщів:

у природі: панцирні кліщі беруть участь у процесах ґрунто­утворення, перерозподілі органічних речовин та збагаченні ґрунту Нітроге­ном; павутинні та галові кліщі пошкоджують рослинність; свербуни, залозниця вугрева, іксодові кліщі – паразитують на шкірі тварин та живляться їх кров'ю.

для людини: коростяний свербун живиться епідермісом шкіри і спричиняє коросту; іксодові кліщі є переносниками енцефаліту, поворотно­го тифу, піроплазмозу, бруцельозу.

Профілактика хвороб, які спричиняють чи переносять кліщі:

• у лісі слід захищати тіло одягом;

• після повернення з лісу необхідно оглянути тіло і зняти кліщів. Якщо кліщ присмоктався, змастити його олією, а не виривати: він сам відпаде;

• робити профілактичні щеплення проти енцефаліту;

• уникати контактів з людьми, хворими на коросту. Вчасно виявляти та лікувати її.

Клас Комахи

Налічує більше мільйона видів. Розміри – від часток міліметра до 15 см (тропічні жуки); розмах крил до 25 см (метелик агріппа).

Зовнішня будова: голова (два складних ока, 1-3 прості вічка, вусики, ро­товий апарат гризучого, сисного, колючо-сисного або гризучо-лижучого ти­пу); груди (три сегменти, три пари кінцівок, дві пари крил); черевце (від 4 до 8 і більше сегментів, на кож-ному з яких є пара дихалець); зов-нішній хітино­вий скелет з волосками чи лусочками; є залози, що виділяють віск, отруйні залози (гусінь), жало (видозмінений яйцеклад).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.036 сек.)